26 липня у Коломиї відбувся прощальний матч знаного нападника Андрія Нестерука. Звістка про цю подію, якщо бути відвертим, застала зненацька і десь попервах приголомшила. Якось раптово стало не по собі, дуже шкода. Бо із його відходом з футбольного поля завершилася ціла епоха багата на події, матчі та перемоги. На згадку про той незабутній період тепер залишиться його майстерна гра, красиві голи. Багато голів...
Для обласного рівня організація подібних поєдинків - справа нова, але конче потрібна. Нині такі випадки рідкісні. Пригадати з першої спроби щось подібне вдалося не одразу, хоча особистостей, які того варті, у когорті майстрів прикарпатського аматорського футболу вистачало у ті часи. Прикро, що не завжди для цього знаходили час і можливості.
Торік ямничани влаштували урочисті проводи для сого Андрія Драгомирецького. Нині вирішив завершити інший Андрій - Нестерук. Кращий гравець та бомбардир кількох останніх чемпіонатів направду заслужив такого достойного футбольного вшанування.
Залишити поза увагою подію такого масштабу, незважаючи на відпускний графік виходу газети, «Матч» просто таки не мав права. Тому пропонуємо читачам нашу розмову із «винуватцем» події, якраз із цього приводу.
- Андрію, чому все ж вирішив завершити активні виступи?
- Мабуть, то доля за мене вирішила. Торік в кінці сезону отримав травму - розрив хрестовидної зв’язки коліна. Тому вимушений був припинити виступи. Гадав спочатку, що тимчасово. Потім, коли була непроста операція, очікувала тривала реабілітація, гарантій, що я у тому віці зможу повернутися до своїх найкращих кондицій, до звичної форми, не було.
- Як на мене, сталося це дещо зарано.
- За власними відчуттями і мені також видається що «зав’язувати» остаточно таки ранувато. Футболісти у моєму віці ще добре грають і не лише на обласному рівні. Тож міг, звичайно, ще пограти.
- Чия була ідея проведення такого матчу?
- Скажу, що подібний розвиток подій став для мене цілковитою несподіванкою. Хоча і приємною. Перед грою у Коломиї саме з Івано-Франківською «Нікою» я вперше почув про це від начальника команди коломиян Олександра Тарасюка. Той задум підтримав і Василь Блясецький. Я хочу ще раз щиро подякувати ФК «Карпати» з Коломиї, керівництву команди і клубу, особисто О.Тарасюку, бо на його плечі в основному ліг тягар з організації, а також усім причетним та учасникам дійства за такий своєрідний дарунок.
- Чи виправдав цей поєдинок твої сподівання?
- Він вийшов таким, яким зазвичай бувають подібні матчі. Якихось особливих очікувань не було. Гралася звичайна товариська гра, дуже видовищна і результативна. Найголовніше - були забиті красиві голи і їх було вдосталь. Хоча коломияни, які розглядали цю гру як підготовчий спаринг, грали досить серйозно.
- Кого ти запросив до «своєї» команди?
- Тих, з ким колись у різні роки, у різних колективах виходив на поле. Це - голкіпер Микола Хомин, з яким виступав ще у складі калушан, а ще Роман Ципердюк, Богдан Шпирка, Василь Кавінський, Володимир Лесів, Олексій Федорюк й інші. Це були як старші футболісти, так і молоді. За обласними мірками то було ціле сузір’я вправних виконавців. Також були запрошені на цей матч гравці, котрі ще нещодавно захищали кольори «Карпат» але на сьогодні вони вже залишили коломийську команду. Поєдинок завершився з рахунком 8:5 на користь коломиян, причому вже у першому таймі було забито 9 м’ячів.
- Як тренер будеш без футболу?
- Я завершив виступи як гравець, але у футболі залишаюся, бо все моє попереднє життя з ним тісно пов’язане. Зараз зосереджуся на роботі з дітьми - виховуватиму футбольну зміну. В даний час я працюю у ДЮФК «Ніка-05». Опікуюся двома групами підготовки - гравців 1998-го та 2001-го років народження. Також треную юнацький склад ФК «Ніка-Івано-Франківськ», учасника обласного чемпіонату.
- На обласних теренах тобі вдалося пограти достатньо. Який із цих періодів і років із тих чи інших причин нині можеш для себе виокремити?
- Загалом то були два таких відрізки. Перший - до 19-річного віку, коли я ступив на шлях футболу професійного, і другий - після завершення профі-кар’єри. Свого часу я виступав в Івано-Франківському «Автоливмаші», рогатинському «Техно-Центрі», в складах яких ставав чемпіоном області. Навіть той період, коли я ще був доволі юним, видався для мене досить вдалим і успішним. У 2002-му я знову повернувся до орбіти обласних змагань. Спочатку то був «срібний» ямницький «Цементник», після нього - «Тепловик», а згодом коломийські «Карпати». В цілому, вважаю, що моя кар’єра на обласному рівні вдалася: я грав у хороших колективах, перемагав у турнрах, багато забивав... Хіба, що у складі «Тепловика» не вдалося здобувати серйозних, вагомих титулів. Так, команда у нас тоді наче була непогана, але до чемпіонства чи здобуття обласного кубка завжди не вистачало якоїсь дещиці.
- А якщо порівнювати оті дві епохи обласних турнірів – початку-середини дев’яностих і теперішню, у якій ти завершував. Чия, як кажуть, «візьме» і чим конкретно?
- В той час у обласних змаганнях грали не всі сильні футболісти. Кращі з них виступли за наші друголігові команди з Тисмениці, Коломиї, Калуша, Бурштина, Рогатина. А нині у нас всі грають на область. Тоді команд у обласних змаганнях грало більше - було три ліги. Ледь не кожне село приймало участь у обласних турнірах. Пригадую, перші свої «університети» я проходив у другій-третій лігах ледь не з 14-ти років.Щоправда теперішній аматорський футбол став іншим - швидшим, агресивнішим, контактним. Зараз він потребує більше коштів, став більш комерціоналізованим, я б так висловився. Не всім тепер до снаги утримувати футбольні команди.
- Відсутність в області професійного футболу, зменшення кількості аматорських команд... Чи означає це, що нам бракує талановитих дітей?
- Біднішими на футбольні таланти ми не стли - це однозначно. Просто зараз дещо інші часи, трохи інакше виховання, вимоги. У самих дітей інші захоплення та пріоритети. І футбол у них, на жаль, не завжди на першому місці, як колись було у нас. Сьогоднішні футбольні школи, секції, яких щоразу більшає, запрацювали ніби краще, а ось діток, які хочуть стати футболістами, бракує. Колись ми змалку самі йшли вчитися грати у футбол, а зараз батьки в основному приводять дітей. Але ні один тренер не зможе виховати вправного гравця, коли дитина сама не хоче цього, не має бажання, не буде заради цього докладати зусиль.
- Що найперше потрібно зробити для виправлення ситуації в прикарпатському футболі?
- Якщо коротко, покращити матеріально-технічну базу, а найголовніше - об’єднати зусилля задля відродження команди майстрів хоча б для другої ліги. Інакше випускникам безлічі футбольних місцевих шкіл просто нікуди, окрім області, діватися, ніде рости. Так, область це також рівень. Але справжній прогрес досягається через сильний, відповідний рівень змагань, належний тренувальний процес.
- Серед безлічі проведених сезонів, які були найпам’ятнішими?
- Напевно перемога у складі коломиян у чемпіонаті України серед аматорів у 2012-му. Взагалі-то сезони були різними. У тому ж таки «Тепловику» наче і не було серйозних здобутків, нехай склад у нас був не найсильніший, але у мене багато що виходило, я грав непогано, достатньо забивав. Одним словом, у футбольному плані почував себе доволі комфортно.
- Чому ж тоді зважився на перехід до «Карпат»?
- Перш ніж перейти до складу коломиян я свого часу відмовив яремчанцям. Все надіявся серйозного успіху з «тепловиками». Коли ж упродовж трьох років той склад поступово слабшав, я зрозумів, що потрібно було себе якось по новому мотивувати. Тут якраз нагодилося запрошення з Коломиї, команди-лідера. І жалкувати з цього приводу не довелося. Хоча ігровий коломийський період міг би бути трохи довшим. Але як вже є.
- Окрема тема розмови - твої голи.
- Я просто робив у футболі те, що вміюнайкраще. Нападник повинен забивати. Не забивши голів не варто залишати поле. Усі голи однаково важливі і дорогі мені. А найцінніші якраз ті, що дозволяють перемагати, приносять очки й титули. Так, як у фіналі Кубка області-2012, коли я забив двічі і ми перемогли.
- В перспективі бачиш себе тренером?
- Зараз я роблю на цьому шляху перші кроки. Загалом за плечима маю вже шість років праці на ниві дитячо-юнацького футболу. Є бажання продовжувати вдосконалюватися, є для цього відповідна освіта, гравецький досвід, то чому б не спробувати? Сьогодні не загадуватиму, але можливості попрацювати на серйозному рівні в жодному разі не відкидаю.
- Тоді залишається подякувати тобі за відвертість і побажати успіхів та здійснення задуманого.
- Навзаєм. Завжди радий спілкуванню.
Ігор Костюк.
Фото Петра Белея
P.S. «Матч» щиро вітає Андрія з Днем народження, яке він відзначив 1 серпня, і бажає йому щастя, здоров’я, успіхів і усіляких гараздів.
|
