Сьогодні у звичній гостьовій рубриці представляємо не конкретну футбольну особистість, а команду, що сміливо можна називати чи то новачком, чи дебютантом обласних перегонів – ФК «Краснопіль».

Та коли бути абсолютно точним, то це твердження не зовсім правильне. Представника Солотвина не було на футбольній мапі Франківщини два десятиліття. Поволі призабулися часи, коли у другій та першій лігах спершу самостійно виступали тамтешні спочатку «Авангард», а згодом «Карпати», які зійшли з обласної орбіти наприкінці 1980-х.

Хто тепер згадає достеменно з яких причин подібне трапилося. Мабуть через відсутність у селищі футбольного поля. Припускаємо, що саме тому солотвинці ще деякий час грали у Дзвинячі одноосібно, або спільною дружиною, але тривало це недовго…

Та немає лиха без добра. Нещодавно футбольний осередок у Солотвині зусиллями ентузіастів було відроджено. Ім’я йому дали «Краснопіль», бо такою була стара назва Солотвина. Для того, щоб гучно заявити про себе нововідродженому багато часу не знадобилося. У своєму другому сезоні солотвинці впевнено тріумфують в усіх турнірах Богородчанщини і одразу дістаються до чвертьфіналу Кубка чемпіонів районів, де, щоправда, поступаються багаторічному фіналісту цих змагань. У двобої з «Кременем» із Пістиня «Краснополю» відверто забракло не так майстерності, як досвіду.

Про це і розмовляємо з тренером команди Миколою Гоцанюком.

- Як тренер, вважаю, що для руху вперед щоразу потрібен новий стимул. Таким ось подразником для нас має стати обласний рівень. Найперше команді замало ігрової практики у районних баталіях.

- Непростим, як це буває завше. Коли у 2011 році на прохання президента клубу я очолив команду після семи турів вона не мала в активі жодного очка і змінила вже двох наставників.

- Я відчув підтримку керівництва, їхню зацікавленість і бажання якнайшвидше змінити ситуацію. На ту пору в команді грало багато приїжджих, не місцевих. Довелося когось і відрахувати. Та найголовніше, кістяк зберігся. У перший сезон на моє прохання прийшли до команди добре знані Віталій Данилюк та Олег Паславський. Так методом проб і помилок ми в підсумку фінішували на 7-му місці серед 15 учасників.

- Формувати нову команду ми почали заздалегідь. Твердо домовлятися з виконавцями розпочали ще в грудні позаминулого року. При цьому ставку робили на вихованців богородчанського футболу. Не останню роль при комплектуванні відігравали людські якості футболіста. Наші керівники – максималісти за суттю. Тому для них, як і для мене, інших завдань, аніж перемога у чемпіонаті району, навіть не розглядалося. Задля досягнення цієї мети все і робилося.

- Це якщо послуговуватися виключно показниками турнірної таблиці. Ми дійсно не зазнали в чемпіонаті жодної поразки і лише тричі зіграли внічию. До того ж здобули районний кубок та суперкубок. Хлопці налаштовувалися на кожну наступну гру як на останню, зарекомендувавши себе при цьому як справжні професіонали. Я усім їм за це вдячний. Та перемогла не лише команда. Перемогли ми спільно, - керівники, тренери, всі хто допомагав «Краснополю»: від людей, що облаштовують і готують до гри поле чи перуть форму до шоферів, медиків та інших.

- Передусім колектив, який об’єднано спільною метою, у якому хороший мікроклімат. Хлопці на полі і поза ним горою стоять один за одного, ладні поділитися шматком хліба. Це тішить і об’єднує. Сподіваюся вдалося створити непоганий ігровий ансамбль, де поєднано досвід бувалих футболістів та завзяття молодих.

Наша надія і опора – воротар Михайло Шевчук, що раніше виступав за команду П’ядиків. Він у нас практично незамінний, від його впевнених дій залежить гра інших ланок. В обороні провідні ролі розподілені між бувалими Стельмаховичем, Михайлишиним і Брицьким. Середину поля цементують найперше наш капітан Віталій Данилюк та віце-капітан Олег Паславський. Зараз сподіваємося на підсилення центрального плацдарму, запросивши Романа Продана. На вістрі атаки значною була роль у командній грі нашого бомбардира Михайла Ткачука. На жаль, взимку він зазнав серйозної травми і ми як можемо допомагаємо йому, надіємося на швидке повернення. Тішить, що Михайло незабаром розпочне реабілітацію. А наразі в нападі сподіватимемося на Олега Стефанишина, Романа Загірняка, Олега Дутко…

У міжсезоння мали на меті трохи омолодити команду, зробити її швидшою, тому запросили молодих Тимчишина, Волкова, Продана, Онуфрака. Відрадно, що поступово підтягується до старших місцева молодь Юрій Груш, Ярослав Кравчук, Назар Хотів, а Василь Букатюк, незважаючи на молодість минулої осені дебютував у розіграші Кубка чемпіонів районів. Загалом зараз маємо у стартовій 18-ці 2-3 солотвинських місцевих футболістів, а у юнацькому складі таких 5-6.

- Як це не дивно, але це те, що турбувало і позаторік і торік та й значно раніше – відсутність власного футбольного поля. Ми в селищі позбавлені ігрового поля, бо на його місці розпочали свого часу будівництво школи. Щоразу обіцяють здати разом зі школою та шкільним спортзалом, але все ніяк… Є певні зрушення, завдячуючи увазі до цього питання депутата обласної ради Манолія Піцуряка, але, схоже, не все у нас з полем буде так швидко, як хотілося. Маємо, щоправда, футбольне поле на заріччі, але на ньому не дозволяють грати, бо над ним лінії електромереж. Тому вже два сезони змагаємося з чужими командами та ще й з чужими вболівальниками. Хто хоч трохи розуміється на футболі, знає, що це таке і яким важливим чинником є «рідні стіни». Через те найчастіше змушені були грати у Дзвинячі. І зараз він слугуватиме нам домашньою ареною. Наразі готуємо його до турніру, підремонтовуємо, облаштовуємо. Та продовжуємо сподіватися, що з власним полем з часом усе владнається. Якогось іншого вибору у нас наразі немає.

- Однозначно, так воно і є. Стосовно фінансів скажу таке. Нам, звісно, допомагають небайдужі до відродження футболу в Солотвині люди, місцеві підприємці. Вагомою також є увага до потреб команди і підтримка наших керівників – президента клубу Михайла Міщука, віце-президента Романа Варварука, начальника команди Богдана Возного. Не маючи власного поля ми, між тим, напевно єдина команда, яка на усі свої матчі вирушала у супроводі карети швидкої допомоги, лікаря, масажиста і навіть кардіолога. Це також важливо. Високо цінуємо піклування про команду особисто Манолія Васильовича Піцуряка. Значущим є вклад у формування футбольного «Краснополя» місцевими футболістами, вихованцями богородчанського футболу відомого у минулому в нашій області гравця Василя Воронича.

- Опонентів вивчатимемо вже на марші. Доброю школою в цьому плані для нас стала осінній Кубок чемпіонів районів. Нинішня формула змагань дозволить мати достатньо ігор – це те головне через що ми прагнули до обласного турніру. Принаймні 24-25 ігор у сезоні «Краснопіль» проведе.

- Юнацький склад в роботі з яким мені допомагатиме Віталій Данилюк, вважаю, добре укомплектований. Втім, поточний сезон буде для молодших свого роду ознайомчим. Команда найперше повинна адаптуватися, вчитися грати, а результат з часом не забариться. Основна команда прагнутиме потрапити до головного фіналу.

- Сподіватимемося. Але якщо команді доведеться потім змагатися за нижчі місця – це не стане для нас трагедією чи провалом. Ми прийшли збагатитися досвідом і грати, щоб досягати прогресу командою і окремими футболістами. Наразі я та керівництво клубу віримо у тих футболістів, що торували шлях до сьогоднішньої вершини, сподіваємося на місцевих вихованців та даємо їм шанс. Лише матчі турніру покажуть чого ми варті насправді.

- Щиро вдячний!