Первопочатки футболу у покутському селі Серафинцях губляться у легендах, домислах і вигадках. Але є дата відправної точки зафіксованої в анналах сільської історії. Це 1936 рік. Бачте, є люди, які були ще при народженні команди, що мала бойову, звитяжну назву «Богун».
Саме тоді команду «Богун» як члена Українського спортивного лубу включили до ігор на першість воєводства у Коломийській зоні. Серед міських команд Коломиї, Надвірної, Косова, Городенки «Богун» був тоді єдиною сільською командою. Село, правда, за даними польського довідника по Станіславському воєводству мало більш як 3,5 тис. мешканців і гонору вистачало, щоб сміло заявити себе на футбольних полях.
Формат есе не дозволяє широко розтікатися мислі по древу історії.
Того року, славного, першого, футбольного року Серафинці обіграли Коломию, Надвірну, Снятин, з кимось зіграли унічию, десь поступились і врешті посіли четверте місце у зоні із семи команд.
Непросто писалася далі історія команди «Богун». Польська влада була проти гуртувань українців, навіть на стадіоні, адже серед футболістів витав патріотичний дух. Ще якийсь час команда дихала, граючи під орудою товариства «Каменяр» (тепер вам стане ясно чому нині серафинецька команда має назву «Каменяр»).
З початком 1 вересня 1939 року - Другої світової війни - спортивна робота і в селі, і в краї згортається.
Під час німецької окупації команда інколи грає товариські матчі з командами дистрикту Галичина (Кути, Обертин, Снятин, Городенка). Потім була цікава армійська історія команди. Практично всіх серафинецьких футболістів було мобілізовано до радянської армії і вони повним складом у дивізійній команді «Волга» грали на стадіонах Саратова, Куйбишева, Тамбова, Ульяновська і стали другими серед п’яти команд Поволжя.
Але далі був фронт, одні загинули, інші повернулися до села.
Другий акт футбольної п’єси «Футбол у Серафинцях» розпочинається після війни. Вже у голодний 1947 рік команду реанімують спочатку під назвою «Колгоспник», але така похмуро-кріпацька назва не по духу вільнолюбивим серафинчанам і вони погоджуються на більш натхнений «Колос».
Команда починає буйно «колоситися» на футбольних полях району у 1950 році. Правління колгоспу нарешті постаралося на нову форму.
З цього часу команда росте, розвивається, міцніє, розправляє крила, грає у районній першості, згодом в обласному чемпіонаті, далі на Україну від товариства «Колос».
Пам’ятаю, як на початку 70-х років ХХ ст. гримів своїми перемогами серафинецький «Колос» на полях області, граючи у групі «А». На місцевому стадіоні терпіли поразки франківський «Електрон», коломийський «Сільмаш», калуський «Хімік», що були тоді фаворитами у футбольної фортуни. Команду «Колос» утримував місцевий колгосп-міліонер, де головою був небіж В. Стефаника Лука Стефаник.
Раніше футбольне поле було на горі, побіля цвинтаря, а з 70-х років став функціонувати новий стадіон з трибунами, з приміщенням для роздягалень тощо. Він і зараз в хорошому стані, газон один з кращих в районі та й в області.
Багато було в історії команди гучних перемог, різних кубків, медалей. З Серафинцями рахувалися у футбольному світі аматорів шкіряного м’яча. В 1973 році серафинецькі футболісти здобули бронзові медалі у першості України серед сільських команд товариства «Колоса». Серед гравців команди виділялися імена Богдана Бережанського (пізніше якось зіграв у збірній області проти ветеранів московського «Торпедо» і навіть «повозив» славетного Едуарда Стрєльцова), Романа Бачинського, Василя Бучовського та ін.
З 1974 року серафинецький футбол дещо здає свої позиції, переходить на другі ролі, але не щезає з футбольної мапи області, району.
А потім настає прикра пауза в історії сільського футболу – повна відсутність у будь-якому рівні футболу.
Це не просто відсутність, а й добрячий удар по самолюбству уболівальників.
Не стану перебільшувати своєї ролі, вона цілком мізерна і маловпливова. Але одного дня прийшов до Василя Матійчика, депутата обласної ради, мецената (його тато Олексій свого часу грав за Серафинці). І ми з ним домовилися, що я готую книжечку історії «Серафинецький футбол», а він організовує в селі і фінансує проведення турніру чотирьох команд. Може в такий спосіб вдасться реанімувати футбольну гру у Серафинцях.
Проект був святково-футбольно реалізований і… невдовзі команда Серафинців стала учасником районного чемпіонату.
…Історія будь-якого явища не може бути без імен. Неможливо у невеликому есе згадати всіх футболістів за майже 80-літню історію команди і тому мій суб’єктивізм вибрав небагато: І. Шлемкевич, М. Городецький, В. Ощипко (це дід одного з найвідоміших вихованців серафинецького футболу, - тато теж грав – Ігоря Ощипка, колишнього гравця львівських «Карпат» та збірної України), К. Боюк, І. Яшан, О. Онуцький, О.Матійчик. Я. Білоголовка, М. Панічевський, Я. Матійчик і В. Матійчик, Д. Городецький (посм.), В. Сливка, В. Діка, О. Бабій, П. Козоріз, Д. Бучовський, М. Яремович. Всіх не перечислити.
Всі вони згадані у виданій у 2000 році книжці «Серафинці. Пять віків».
…Нині пишеться четвертий акт футбольної історії серафинецької команди, яка має назву «Каменяр» (як данина пам’яті колишньої команди 30-х років ХХ ст.).
Минулого року Серафинці тріумфували - стали чемпіонами Городенківського району. Треба віддати шану і належне президенту ФК «Каменяр» Іванові Яшану. Він, маючи досвід президентства в городенківському «Пробою», використав свій авторитет на користь рідної команди.
Знаючи його амбітність і можливості я не здивувався коли побачив «Каменяр» у другій лізі обласного чемпіонату в цьому році. Гадаю, йому і команді сприяє Василь Матійчик, який свого часу багато зробив для реконструкцій стадіону в Городенці, є напевно й інші спонсори.
Я прошу вибачення за деякі помилки чи упущення, бо нині спостерігаю за командою здалека.
А саме з Богородчан, де ще в минулому році грало дві команди – «Газовик» і «Спартак» (районна ліга), а нині зависла похмура порожнеча.
А в селі, не в райцентрі, зараз грають дві команди: «Каменяр» і друга команда в районній першості. Тобто, тут думають про розвиток футболу, бо люблять його по-справжньому. І дбають про спадковість і нерозривність традицій, силу якої не розірвати жодним випробуванням.
Якщо глянути на список складу «Каменяра» то тут побачиш імена синів та внуків колишніх «богунівців» та «колосівців» (грає за «Каменяр» і відомий футболіст Борисевич). Це радує і надихає, історія команди пишеться нині на небі і на благодатній покутській землі. «Каменяр» успішно «лупає скалу» футболу і по крутих східцях повільно сходить на вершини.
Василь БАБІЙ
