До гри

До гри, як до гри: люди обговорюють майбутню гру, яка має назву фінал кубку області з футболу. Це апофеоз, підготовлений іграми від 1\6 до 1\2.

Півфінал визначає щасливчиків, які мають можливість піднятися на Олімп футбольних богів і бути чи звергнутим звідти, чи увінчаними лаврами переможців.

Різними дорогами йшли фіналісти до Олімпу і кожному було непросто, і кожен зробив це гідно.

Для команди з Турки це взагалі спортивне звершення, адже вони і за класом тільки другі, але вони це зробили, як би воно не було важко.

Це саме зробив і «Газовик», дорога якого до фіналу не була встелена трояндами. Що вартувала лише гра 1\8 у Коломиї. Нічия 1:1 і перемога у серії пенальті. Нехай ніхто не ображається, але саме тоді і відбулася фінальна гра і саме тоді «Газовик» здобув кубок.

Решту ігор були лише для протоколу. Ну, так виглядає на мій погляд.

Перед грою ходили нездорові розмови про втручання якихось верховних сил у перебіг гри у фіналі. Та серйозно це сприймати не можна, бо це було б дуже смішно і дуже несерйозно.

Волею якихось інших сил фінал був призначений на тлумацькому стадіоні. Господарі все подали як на тарілочці: сумлінно і відповідно – тільки грайте.

На матчі все, як має бути: присутня вища тлумацька влада (ба, навіть приїхав заступник голови облради О.Левицький), вище керівництво обласної федерації футболу.

І висадилися великі десанти уболівальників команд (для богородчанців президент ФК «Газовик» Ярослав Паранюк подав шикарний  автобус  на два поверхи).

Арбітр у полі – Музика: дав свисток і футбольна феєрія розпочалася.

«Газовик» відразу вирішив не ділитися лаврами із суперником і притиснув його до воріт.

Уболівальники потужно підтримували свою команду і гравці вирішили їм віддячити, а себе порадувати.

Була лише дев’ята[хвилина матчу, як Олег Вікарюк аккуратно підправив в один дотик м’яча у кут воріт. 1:0 і стало зрозуміло, хто на святі господар. А щоб суперник не плекав марних ілюзій, «Газовик» закріпив статус-кво переможця на тринадцятій хвилині другим голом. Його ефектно головою забив Роман Барчук. Ні, переможні фанфари ще не лунали, але музика у серцях уболівальників «Газовика» уже відлунювала. І хоча футболісти з Турки відчували певний дискомфорт, вони все-таки намагалися чинити опір і деякий конструктив у їхніх діях проглядався. В усякому разі вони чинили гідний опір і зберігали певну інтригу до кінця першого тайму.

Та розпочався другий тайм і Олег Вікарюк поховав інтригу: 3:0. Та чи поховав? Іншої думки були турківчани, бо Дяків (виступ за «Кривбас» щось та значить) в одній із контратак забиває гол: 3:1. Невже інтрига повертається? Гадаю, в уболівальників Турки така надія полоскотала їхнє самолюбство: а раптом?

Таке трапляється на планеті футбол, бо це футбол.  Тим більше , друголігівці з Турки зовсім не думали  здаватись на милість сильнішого. Одного разу Михайло Макогон ледве врятував ворота від гола – м’яч , як блискавка, летів у кут воріт. Та недовго сонце гріло… Подача з кутового – і Роман Мотуз забиває головою супер-гол. Уболівальники Богородчан «стоять на вухах».

Тренер «Газовика» Олександр Микуляк робить ряд замін – нехай всі долучаться  до святкового пирога – і сам виходить на поле. Очевидно, з метою і самому забити гол. Що йому і вдається на останніх хвилинах цього історичного для обох команд матчу: обидві вперше грали у фіналі.

Ударну ноту у цю футбольну симфонію вніс  Олександр Микуляк і це був останній аккорд: 5:1.

Остання хвилина стала історичним фактом: «Газовик» вперше в історії богородчанського футболу стає володарем кубку області!

Факт знамений і незаперечний. Першими привітали команду з перемогою головам РДА Богдан Нагорняк і голова райради Михайло Головчук, які з перших хвилин (респект їм) були присутні на матчі.

Чи не найбільше (в команді я не сумніваюсь) радів кубку президент клубу Ярослав Паранюк. Його мрія здійснилася: він здійняв над головою кубок області. Його радість розділяли віце-президент Михайло Захарчук (він же спонсор команди) а також футболіст-спонсор Іван Павлюк, який, до речі, вийшов на заміну і ледве не забив гола.

Раділи, як діти, гравці «Газовика», що цього дня здійснили сходження на своєрідну футбольну Говерлу (Фудзіяму). Вони це заслужили своєю переконливою грою.

Після гри булла ейфорія переможців  це нормально. Нормально, що цей двадцять другий День Незалежності для Богородчан став особливим – День Перемоги у фіналі кубку області.

Переможців урочисто вітали глядачі, які зібралися того дня на святковий концерт, що відбувався на стадіоні у Богородчанах.

На сцену піднялися футболісти з президентом клубу Ярославом Паранюком, який тримав у руках футбольний трофей.

Переможців ще раз  вітали обидва голови: райради і РДА М.Головчук і Б.Нагорняк, аплодували всі присутні. Свято вдалося як ніколи.

P.S.  І як післямова. «Газовик» - команда як нікотра інша в області має у своєму складі багато вихованців богородчанського футболу.

Лише у матчі на кубок брали участь: І.Клебан, І.Долотко, А.Канюк,Р.Руснак, Р.Мотуз, І.Павлюк (це у фіналі). Окрім них у перших матчах грали: Р.Стоцький, Р.Вірстюк. Та й родове коріння О.Микуляка із Солотвина.

Це для «доброзичливців» чужих і «своїх», котрі не хочуть проаналізувати склад команди на рахунок присутності у складі команди вихованців місцевого футболу. Додам, що в минулому сезоні ще й наш Ю.Іванишин грав за «Газовик».

А тепер скажіть, яка серйозна команда обходиться без «легіонерів»? Отож і воно. Але це все так, між іншим, а кубок завойовано і солідний рядок історії лягає у книгу Буття богородчанського футболу.

Хочеться подякувати ще й іншим спонсорам команди, а саме: фонду Ю.Дерев’янка, Я.Білогану та нашим перевізникам. Це і їхня перемога.

З кубком вас, дорогі краяни!

Василь Бабій. Фото Петра Белея