Наш часопис продовжує знайомити читачів із командами- деб’ютантами сезону. Сьогодні мова йтиме про колектив, якого  серед учасників змагань зараз могло б і не бути... Та все повернулося на краще і від того у виграші залишилися усі: сама команда, її прихильники, сельчани, обласні змагання зрештою. Та і футбол в цілому.
«Чайка» з Вільхівців. Футбольна дружина з багатою історією традиціями і здобутками наче інший легендарний птах Фенікс вчергове намагається гучно, на повний голос заявити про себе футбольному загалу, постає наче із попелу після поневірянь і забуття.
Але лишень нещодавно вільховецькі аматори шкіряного м’яча не без успіху підкорювали обласні футбольні вершини - були завсідниками розіграшу Кубка чемпіонів міст та районів області, законодавцями мод та задавали тон у цих змаганнях. І  не лише...
Проте сталося так, що вже цієї весни команда через об’єктивні та суб’єктивні причини могла залишитися поза турнірами будь-якого рангу. Але завдячуючи зусиллям та бажанню усіх зацікавлених осіб, вільхівчан, їх небайдужості та прагненню а ще прихильності обласної федерації футболу колектив в останню мить вдалося включити до числа учасників турніру  команд другої обласної ліги. Сталося це в час, коли змагання вже стартували, та набрали ходи. Через це запізнення «Чайка» навіть не взяла участі у поточному розіграші обласного кубка. Та для сільської команди, яка будь-що жадала футболу, це, схоже, було не надто вже принциповим. Найголовніше було грати для себе,для земляків. Грати, щоб про футбол у городенківській глибинці не забували.
Добрі справи, як правило, творять ентузіасти - особистості по-справжньому  віддані справі, яку роблять і уяку вливають душу. Футбольні  Вільхівці - не виключення. Нинішній якісно новий «політ» «Чайки» - це плід зусиль передусім президента футбольного клубу п.Івана Приймака та начальника команди Романа Бичая.
 З останнім із них знайомий давно. Для нього футбол - не просто захоплення.  А проблеми розвою гри на місцевому рівні, потреби та доля рідної «Чайки» й узагалі - понад усе. Футбол для Романа Андрійовича направду справа життя, те, без чого його уявити важко, без чого він сам себе не мислить, якраз та віддушина, де він, попри зайнятість на основній роботі, проявляє свої організаторські здібності якнайповніше.
Саме тому спілкуватися із ним на теми футболу, а особливо стосовно його дітища - «Чайки» це якесь особливе задоволення. Бо завжди цікаво, аргументовано, емоційно і пристрасно-дискусійно. Тому слово моєму співбесіднику...

7 серпня, напередодні старту другої частини сезону у другій лізі, керівництво обласної федерації футболу провело чергову - другу за ліком нраду (перша відбулася навесні) за участю керівників футбольних клубів команд-учасників.
Зустріч очільників футбольних друголігових осередків цього разу відбувалася не у офісі ОФФ, як це буває зазвичай, а «на виїзді», що також останнім часом стає явищем звичним, зокрема для виконкомів, засідань тощо. А ось для «друголіговиків» подібний виїзний захід був чи не першим.
Його ініціаторами та організаторами спільно з обласною федерацією стали керівники футбольного клубу «Колос» Братківці. Природно, що зібрання відбулося саме там, на базі місцевого стадіону ім. Івана Краснецького. Вибір «кандидата» в даному випадку випадковим не був. Сільська громада, братковецька влада, керівництво ФК в останні роки досягли помітних успіхів у розбудові футбольної інфраструктури, покращенню роботи клубу, виступів команд, що входять до його структури. На цьому шляху були зроблені серйозні кроки - побудована роздягальня, покращене, облаштоване футбольне поле, організована робота з командами та групами підготовки тощо. Братківчани спільними зусиллями знаходили фінанси, вишуковували інші ресурси щоб допомогти розвоєві футбольної господарки. І досягли на цій царині вагомих здобутків. Їм направду було чим похизуватися, що показати  цього дня гостям, поділитися із ними досвідом, скажемо без зайвої скромності. Довелося спостерігати з яким інтересом присутні оглядали стадіон, адмінприміщення, роздягальні та інше, як цікавилися різноманітними деталями, дрібницями, постійно про щось розпитували і найголовніше - говорили про те, що щось подібне із побаченого конче необхідно хоча б частково зробити у себе на місцях, або ж бодай почати це втілювати.