- Пане Романе, рішення про участь Вашої команди в обласній першості для багатьох стало несподіванкою. Чому так сталося, з яких саме причин?
- Раніше наш колектив тривалий час виступав на районному рівні. І не безуспішно.  Упродовж 2010-2012 років «Чайка» ставала чемпіоном городенківщини. Сезон 2013-го, втім, змушені були пропустити через непорозуміння з районною федерацією.Коли ж тепер забажали заявитися у районні замгання, то наче не отримали прямої відмови, але й згоди також. Справа у тому, що нас довго не включали до числа учасників змагань, намагаючись у такий спосіб чи то помститися, чи то за щось провчити. Коли ж ми почали відстоювати свої права на те, щоб грати у футбол нам таки дали дозвіл грати у дивізіоні рангом нижче- у другій районній лізі. Очільники ГРФФ вважали, що вони все роблять правильно, а у Вільхівцях ми з командою та вболівальники були іншої думки. Тому порадившись вирішили зважитися заявитися у обласний турнір. Час засвідчив, що вчинили ми правильно, нехай не все ще виходить, не все так, як прагнулося, але... На цьому рівні і футбол кращий і порядок в організації футбольної справи також. Сам факт, що обласна федерація футболу пішла на зустріч нашій команді, включила до числа учасників, нехай і відтермінувала старт, багато важить. Ми вдячні за розуміння нашої ситуації, постійні намагання нам допомогти, всебічно сприяти.
- Вирішити грати на іншому рівні, зважитися на це, то є одна сторона медалі. А ось як, з чим і з ким це робити - зовсім інша. Як виходили із ситуації?
- Нам дійсно бракувало досвіду. Цінними на цій царині вияилися консультації з очільниками та спеціалістами ІФ ОФФ, їхні поради. Окрім того, ми не вели спеціальної підготовки до сезону. Вона виявилася якоюсь змазаною і через загальну ситуацію в державі, і через стан постійної невизначеності щодо подльшої змагальної долі «Чайки». Та найважче було вирішити питання комплектації. Найперше тому, що всі більш-менш хороші гравці вже були заявлені за інші колективи - турнір стартував. По-друге - Вільхівці - невеличке село з населенням трохи   більше 700 жителів.  У місцевій школі навчається усього ... 40 дітей. Скажіть, де у такій ситуації набрати бодай 11 гравців? Не кажу уже кваліфікованих. А тут - область - значно вищий рівень, Тому довелося комплектуватися тими, хто залишився, тими, кого знали. в основному - приїжджими футболістами.  Львівщини, Хмельниччини, Городенківського району, з Івано-Франківська. Маємо нині у своєму складі і 5-ро місцевих хлопців, але наразі вони лише виходять на заміну. Районні змагання, де вони грали раніше - то інший рівень.  Ось так і виходили із ситуації, але головне - футбол для вільхівчан зберегли. Не зважайте, що нас мало. Наше село футбольне, має славні традиції і залишитися без змагань, без команди ми просто не мали права. Як так не грати у футбол?
- Яким видався старт для «Чайки»?
- Важкуватим. А яким він мав бути, коли ми в останню мить скочили на підніжку поїзда, який вже рушив? Уявляєте скільки зусиль було потрачено нашим президентом клубу Іваном Васильовичем Приймаком, мною особисто, щоб заявитися до змагань. Через це у часовому цейтноті не все вдалося врахувати. Звідси і провал на старті - поступилися у Гвіздці та вдома «Тепловику», а ще в Делятині. Вже потім поволі почали виходити із піке. Тішило що наш уболівальник у цей непростий період  від команди не відвернуся.
- Багато уболівальників відвідує поєдинки «Чайки»?
- Практично усі сельчани. На наш футбол також приходять і приїжджають подивитись з інших навколишніх сіл. Для хорошого футболу нині маємо хорошу інфраструктуру. Передусім у нас у доброму стані футбольне поле, причому не мінімальних розмірів. Також маємо двоповерхову адміністративну будівлю з ложею на другому поверсі для глядачів. Для футболістів акуратні роздягальні. Для арбітрів - суддівська, нехай  дещо мала, та що лишилася з часів виступів на районному рівні. Сам наш стадіон зручно розташований у мальовничій місцині, затінений вербами. Тому переглядати тут футбол зручно і комфортно. Єдиним на сьогодні нашим недопрацюванням є відсутність води. Але в скорому часі все поправимо - до ладу стануть душові, закупимо бойлер, тож жодних проблем. Керівники обласної федерації мали змогу побувати у Вільхівцях на матчах «Чайки» й високо оцінили нашу футбольну господарку.
- Романе Андрійовичу, які із зіграних у першій половині турніру матчів можете вирізнити, як в цілому оціните виступ «Чайки»?
- З урахуванням вищенаведених чинників загальна оцінка нашого виступу буде неоднозначною. Старт видався просто таки катастрофічним. Хоча і «Тепловику» і «Пруту» ми поступилися мінімально. Потім прийшли перші успіхи. Найкращою на сьогодні я вважаю нашу виїздну гру з «Битковом». У надвірній ми грали непогано, вели у рахунку. Господарі зрівняли аж на 4 доданій хвилині (2:2) та і то завдячуючи помилці арбітра Семанюка. За це його згодом відсторонили, але нам від того не легше.
- Дербі «Чайки» з «Каменярем» - поєдинки особливі?
- Безперечно: навколо них ажіотаж, у них безпосередньо - напруга, емоції, амбіції - усе як годиться. Домашню гру із земляками мої хлопці провалили. Із яких причин - не скажу, може «перегоріли», незмогли впоратися із психологічним тиском. У підсумку 0:2. Обидва «дербі» розділив тиждень. У Серафинцях «Чайка» грала вже краще, але все вирішив епізод. Суперники забили єдиний м’яч на мою думку з порушенням правил. Арбітр Володимир Луцький його зарахував. Подібне нас дуже засмутило.
- Яким на Вашу думку є рівень суддівства, на яке, як правило, вистачає нарікань в учасників?
- Тут для нашої команди все складається по різному. Були ігри у яких ми не мали претензій до роботи суддівських бригад, а до дій Семанюка  у матчі з «Битковом», який призначив сумнівне пенальті та Луцького, що зарахував взяття воріт після нападу на нашого голкіпера, які допустили помилки, що вплинули на результат, маємо зауваження. Та все ж це суддівство на порядок вище і якісніше  за районний рівень..
- Як Вам опоненти?
- Всі наші суперники  - команди достойні, хорошого рівня. З поміж них найперше виділив би «Тепловик», ФК «Битків» і сусідів - «Каменяр» - колектив вправний, міцний, досвідчений.
- Незважаючи на очкові втрати команда наполегливо продовжує боротьбу за потрапляння до головного фіналу першості. Осилите?
- Шанси у нас залишаються. Нехай вони невеликі, але все ж є. «Чайка» практично не має права допустити вже очкових втрат. Звідси уся напруженість нашого графіку.
- Сьогоднішнього кадрового потенціалу вистачає? З ким взагалі «Чайка» нині виходить «край боронити»?
- В першій частині сезону ми спиралися на наших досвідчених лідерів - нашого Анатолія Стецьківа а також  Михайла Музики з Львівщини, що вправно діяв у захисті, та  півоборонця з Хмельниччини Дмитра Фендюка, який захищав кольори «Чайки» ще в пору районних баталій. Це той рідкісний випадок коли він і футболіст висококласний і людина хороша. Також в нагоді нам стала майстерна гра Мстислава Тараса та Івана Щеглюка, особливо бомбардирські якості останнього.
- У продовження теми про кадри. Скажіть наступне: щоб запросити до Вільхівців футболістів зі сторони потрібна чимала копійчина...
- Ми знаходимо такі кошти, справно їх виплачуємо. Крім того ми щоразу довозимо приїжджих футболістів з Івано-Франківська на календарні матчі.
- На Вашу думку, чи можливе таке, щоб у найближчому майбутньому основу «Чайки» складали місцеві гравці?
- Це, природно, справа не сьогоднішнього дня, але років за 2-3 подібне цілком реальне. Про п’ятьох місцевих резервістів  я вже казав. Вони вже зараз повинні вчитися, а не просто пасивно бути лише запасними. Їх час скоро прийде. На них ми і покладаємо надії. Схожа ситуація і у складі юнацькому. Там також є кілька молодих дарувань.
- Та коли станеться так, що Ваша команда не проб’ється до 8-ки найсильніших, чи означатиме це, що ставка на запрошених футболістів не спрацювала?
- Конкретно у нашій ситуації інакше поступити, комплектуватися в інший спосіб  було просто неможливо. Такі сьогодні у Вільхівцях реалії. А залишати земляків без футболу не хотілося.
Коли не проб’ємося до фіналу, природно, будемо розчаровані, але грати, швидше за все, продовжимо. Хотілося б зіграти з найсильнішими. Болехівцями наприклад.
Скажу білше, коли доведеться стартувати у наступній обласній першості ми проведемо більш грунтовну підготовку, укмоплектуємося значно краще ніж зараз. При цьому, не виключаю, вправними гравцями з інших населених пунктів. Врахуємо попередні помилки. Одним словом, допоки мої земляки хочуть бачити у Вільхівцях футбол хорошого рівня - я докладатиму разом з однодумцями всіх зусиль для його розвитку і процвітання.
- Скажіть наостанок, як так трапляється, що команди Вільхівців, Серафинців представлені на обласному рівні, а Городенки- ні?
- Мабуть тому, що керівники району, спортивні функціонери, футбольні люди, від яких це напряму залежить, не зацікавлені. Можуть бути й інші важливі чинники, особливо зараз. Боляче дивитися, як чудова спортивна база  - стадіон у Городенці - заростає бур’янами висотою у мій зріст. Та хіба ми - городенківці - тут одні! У Надвірній і Тисмениці забули давно про  команди. Натомість у області змагаються Битків, колективи з Побережжя та Братківців...  І непогано, до речі, виступають. Чому місцеві підприємці по селах знаходять можливість для цього, а у райцентрах не завжди?  То є велика загадкадля багатьох футбольних симпатиків... Хочеться сподіватися, що з часом ситуація неодмінно зміниться на краще. Наш крайовий футбол від цього тільки виграє.
Ігор Костюк.