Поточні обласні змагання - це історія крайового футболу, яка пишеться вже сьогодні. Втім, пройде час і теперішні події колись обов’язково увійдуть до її скрижалей - ляжуть незабутніми сторінками поруч із рядками з минулого: зусиллями і вчинками, традиціями, датами та здобутками. Саме через це увага до всього того,  що відбувається нині повинна бути якнайповнішою. Бо не виключено, що саме зараз розпочинається той самий черговий етап піднесення, який властивий розвиткові будь-якого футбольного осередку, що за законами діалектики неодмінно повинен привести до якісно нових сходжень і тріумфів.
Якою є вона - новітня ера поберезького «Дністра-Рітаса» на межі другого десятиліття двотисячних? Будемо відвертими, не простою. Нелегкою, неоднозначною та строкатою у футбольних буднях, поєдинках та оцінках. Але вона однозначно скромніша, ніж могла б бути, ніж складалася колись... Наскільки щасливою буде подальша футбольна доля сільської самобутньої дружини?
Попри все, побережці третій сезон поспіль проводять у когорті лруголігових обласних команд. Чимось особливим, щоправда, похизуватися не можуть - зірок із неба не хапають, у боротьбу за чільні позиції не вступають. Але «Дністер» наполегливо струмує власним руслом, змагається і бореться там, де направду важче - на обласних теренах, а не задовольняється своєрідною роллю одного з перших парубків на рівні районному. Такий по-справжньому спортивний дух не може не викликати поваги. Але разом із тим, здобутки у турнірах ще ніхто не відміняв. Тому... Біда, що очкові надбання команди останніми сезонами були мізерними.
Може якраз через це її очільники перед стартом нових перегонів зважилися на зміну наставника. Невідомо, чи вважали такий крок рдикальним,
 та на позитивні зміни, очевидно, сподівалися.
Поява біля стерна дністерців Володимира Крижанівського залишилася практично непоміченою. Можливо то було на краще. Молодий наставник без зайвого ажіотажу і непотрібного розголосу крок за кроком почав виводити ввірений йому колектив із затяжного піке.  І таки досягнув помітних, нехай і незначних зрушень.
 Вже зараз сільська команда має у своєму активі ледь не удвічі більше залікових пунктів, аніж у попередніх першостях. До того ж, за здобутими очками на виїзді побережці впевнено крокують за графіком лідерів. Ось тільки на домашньому стадіоні покласти до скарбнички бодай один бал тривалий час чомусь не вдавалося.
Своєрідний футбольний парадокс, який направду зустрінеш нечасто, неабияк зацікавив журналістів «Матчу», а найперше - копітка праця нового наставника та турнірний поступ його підопічних. І нехай поки що плоди цієї праці не такі ваговиті, як хотілося б, а змагальна хода команди не настільки впевнена і швидка, поспілкуватися з цього приводу хотілося багато про що.
Упродовж розмови п.Володимир справив враження відвертого співрозмовника, відкритого, навіть дуже простого. Але водночас доволі ретельного у питаннях, що стосувалися справи і футболу. Помітною стала його налаштованість покращувати на новому місці все поступово, грунтовно, без поспіху, а також об’єктивність і реалізм у оцінках, можливостях та перспективах. Він уникав гучних епітетів і заяв, не давав пустопорожні обіцянок, не зазирав у нездійсненну далечінь. Він довів, що сумлінно працює. Ось ця впевненість наставника в собі, у тому, що робить, у футболістах і можливостях команди просто-таки зобов’язує повірити у те, що все із задуманого втілиться, і світла смуга у поберезькому футболі настане вже зовсім скоро...