«- Твої перші кроки у футболі?
- Після закінчення 6-го класу одного літнього недільного дня команда «Колос» Парище, звідкіля я родом, виїхала на товариський матч у село Виноград Коломийського району. Примостившись у кутку бортової вантажівки я теж поїхав подивитись гру. Коли наша команда стала готуватись до матчу, виявилась нестача одного гравця. Мені сказали, щоб переодягався, дали футболку, кедів у мене не було а про бутси й гадки не мав. Не подумайте, що грав босоніж. Ні. Точно не пригадую, але здається, мВ звичайні черевики чи сандалі.
- Хто був першим тренером?
- Степан Петрович Балан у школі футболу при команді майстрів «Спартак».
- А хто першим переконав, що Чіх може бути футболістом іншого формату, вищого ґатунку, ніж першість області?
- Степан Йосипович Рибак, з яким ми разом виступали у 1978-80 роках за команду «Ждановець» з Отинії.
- В яких клубах довелося грати протягом футбольної кар’єри?
- У молдавській «Вілії» з Бричан, «Спартаку» з Івано-Франківська, «Поділлі» з Хмельницького, «Елекрооснастці» з Коломиї, «Бистриці» з Надвірної.
- А який клуб найпам’ятніший?
- Найприємнішим і найпам’ятнішим бувдень 15 травня 1980 року, коли я вперше одягнув футболку  івано-франківського «Спартака» у товариській зустрічі проти команди з румунського Бая-Маре.
- День, який приніс найбільше задоволення від виступу за «Спартак»?
- Лютий 1981 року. Кубкова гра проти київського «Динамо». Нічия 0:0.
- А розчарування були?
- Листопад того ж року. Матч чемпіонату Союзу у Севастополі проти місцевого «Динамо». Знову нічия 2:2 і… наша комнда вибуває з першої ліги.
- Хто з тренерів залишив про себе приємні спогади?
- Я умів ладнати з усіма тренерами і в кожного старався узяти те, що знадобилося б мені у майбутній тренерській роботі
- Де було найважче?
- Як говорив Олександр Суворов: «Важко в навчанні, легко в бою». Так само і мені важко давались передсезонні збори на усіх рівнях, де я виступав.
- Чи завжди вірив у перемогу, незалежно від класу суперника?
- То не футболіст, який ще до початку матчу вже його програв.
- Назви три спортивні досягнення, які найбільше цінуєш в своєму житті.
- Виступи протягом п’яти років у «Спартаку», визнання кращим гравцем фіналу кубка «Золотий колос» в Молдавії у 1977 році і фіналу «Робітничої газети» у складі надвірнянської «Бистриці» 1986 року.
- Що було більше до душі – роль атакуючого гравця чи уміння руйнувати задуми суперника?
- Я одержував насолоду коли руйнував атаки суперника чи давав вивірену передачу або забивав красивий гол.
- Якби не футбол, то який інший вид спорту ти б вибрав?
- Якби не було футболу, я б його придумав.
- Найкоротший рецепт на успіх у футболі?
- Професійний підхід.
- Футболісти сьогоднішніх професійних команд порівняно з твоєю підготовкою у першій лізі тренуються дуже добре, добре чи задовільно?
- Якби вони тренувались дуже добре чи добре, то рівень футболу так різко не впав би.
- Де тобі вдавалися кращі матчі: вдома чи на виїзді?
- Не має значення, головне – бути у формі.
- Де ти найкраще відпочиваєш?
- Люблю активний відпочинок – збирання грибыв, малини… Також отримую задоволення коли дивлюсь по телевізору хороший матч.
- Хто був чи є твоїм найкращим товаришем на футбольному полі?
- Для мене на полі усі однакові товариші, більше того, ми повинні бути як одна сім’я, ніби брати по крові, що їмо один хліб.
- Чи вважаєш, що міг досягти більшого у футболі?
-Так, якби мене взяли у професійний футбол не в 26 років, а хоча б в 19-20.
- Секрет такого довголіття у футболі?
- Режим, самоконтроль і професійний підхід до футболу.
- Чи часто дошкуляють травми.
- Мені здається, якби не дошкуляли травми, грав би до 60 років, до пенсії (сміється) і тоді б повісив бутси на гвіздок.
- Як на твоє захоплення реагує сім’я?
- Дружина говорить тільки одне: «Чи не соромно тобі з дітьми бігати?»
- Все-таки колись доведеться закінчити з футболом. Що ж далі?
- Буду працювати тренером, хочу передати підростаючому поколінню все те, чого мене навчили.
- Як ти оцінюєш сьогоднішній рівень футболу у нашій державі?
- Я вважаю, що футбол віддзеркалює стан справ у нашій молодій країні. Соціальні проблеми, економічна криза і т.п. не можуть позитивно впливати на його розвиток. Але я вірю, що спливе час і наш футбол знову змусить заговорити про себе на міжнародній арені – це основний показник його розвитку.»
Таким він насамперед запам’ятався уболівальникам та партнерам. В житті залишався порядним, скромним. Був добрим товаришем та сім’янином. Незважаючи ні на що не втрачав оптимізму та життєрадісного настрою. Дмитрович просто-таки заряджав оточуючих своїм молодечим запалом, жартами та почуттям гумору.
Він завжди залишатиметься з нами. Його гра, нев’януча майстерність, мистецтво дарувати друге життя, здавалося вже зношеним на ніщо бутсам та м’ячам (і в цьому він виявився неперевершеним «профі») та турнір ветеранських колективів на вшанування його пам’яті, що проводиться на малій батьківщині Чіха в селі Парище Надвірнянського району, яке сам Василь Дмитрович жартома, але лагідно величав Парижем.
Підготував Ігор Костюк.