- Володимире Васильовичу, кожен новий сезон Ви розпочинаєте з іншою командою. Опісля роботи минулого року у яремчанських «Карпатах» зараз працюєте з молодими «ніківцями». Чому так сталося?
- Торік в Яремче було сфоровано колектив з молодих виконавців 1995 року народження, які  закінчили навчання у СДЮШОР «Прикарпаття» і потребували ігрової практики. Не зважаючи на молодість, відсутність досвіду, брак майстерності ми навіть досить пристойно виглядали та непогано виступили. Але продовження не вийшло з різних причин. Ще перед стартом нового сезону ми вели планомірну підготовку, взяли участь у «Кубку Підгір’я», і до останнього сподівалися прийняти участь у чемпіонаті в складі «Карпат»...
- Мабуть Вам було прикро, що все так склалося?
- Авжеж, шкода витрачених зусиль, шкода хлопців.  Мені і їм щоразу доводиться розпочинати все з початку. Пригадуєте,  у 2012-му схожа ситуація була у нас в угринівському «Соколі». Тоді все також скінчилося ледь розпочавшись, бо тогочасний інвестор Івано-Франківського «Прикарпаття» пан Шевченко не забажав допомагати угринівцям. Так що загалом робота з «Нікою» - це моя третя спроба...
- Якщо відверто, не набридло бути рятівником, чи то пожежником. Чи бува не зневірилися?
- Анітрохи. Мені подобається  працювати з молоддю, спостерігати їх ріст, прогрес, бачити результати своєї праці. Я свідомий того, що кожен із нас, тренерів, повинен докласти зусиль  задля швидшого відродження професійного футболу в області. Я багато років віддав нашому футболу і мені образливо, що сьогодні ми залишилися ні з чим. Тому і намагаюся нині виховувати молодь, яка в перспективі, сподіваюся, складе основу місцевої неаматорської команди.
- Саме задля цього Ви і прийшли до «Ніки»?
- Мене запросив працювати президент клубу Андрій Шулятицький. Приваблювала найперше робота з молоддю, робота на перспективу.
- З чого розпочали формування ігрового ансамблю?
- Якось уже звик працювати в умовах часового цейтноту. Саме запрошення було для мене несподіваним і надійшло перед самим стартом нового чемпіонату. Основу команди склали вчорашні мої підопічні, футболісти яремчанських «Карпат». До них додали кількох виконавців «Ніки» з якими пов’язуємо наші надії. До речі, перспективна молодь вже в ході поточного сезону продовжує вливатися до основи. До прикладу, той же Шпирка. Є й інші. Як на мене, при побудові команди першочерговим є те, наскільки підопічні довіряють тренеру, розуміють його. Я запропонував хлопцям грати за «Ніку», і вони згодилися. Вони прийняли мої вимоги. І допоки я маю цей кредит довіри, ми можемо плідно працювати. Тож жодних проблем.  Для моїх молодих підопічних сьогодні найголовніше продовжувати наполегливо вчитися грати у футбол, мати шанс заявити про себе. І «Ніка» для цього є хорошим варіантом.
- У порівнянні з минулим сезоном команда вкотре дещо змінила назву...
- Цього вимагав новий проект. За задумом нашого президента А.Шулятицького «Ніка» відтепер повинна стати головною командою Івано-Франківська.  Саме із неї повинно розпочатися не лише відродження футболу у місті, а й поступова побудова професійного колективу. Обласному центру не личить залишатися без професійного футболу. То чому не з «Ніки» повинно розпочатися його відродження? Нехай цей шлях розпочнеться з аматорів, але у місто таки повернеться великий футбол. Нам обіцяли підтримку у владних кабінетах та сприяння у спортивно-футбольних структурах міста. Керівництво нашого ФК продовжує в цьому напрямку активно працювати. Хоча наразі весь тягар утримання лежить виключно на плечах президента нашого клубу, ми сподіваємося на більш дієву підтримку всіх зацікавлених сторін. Маємо надію на те, що нас все-таки побачать, звернуть увагу, почують та підставлять плече допомоги не лише можновладці, а й інші небайдужі до долі нашого футболу. Хотілося б більше уваги і допомоги, бо футбол - це не лише професійні команди, а найперше виховання юної зміни, підготовка кадрів якраз із тих юнаків, які вчора закінчили футбольні секції. І для того, щоб вони були задіяні, залишилися у футболі, ми сьогодні працюємо. Попри футбол, заняття спортом - це запорука здоров’я нації і це повинні розуміти всі. А передумови для розвитку футболу  у місті є. Окрім ДЮФК «Ніка»  та нашої дорослої команди працюють й інші футбольні осередки, фахово виховують молодих футболістів у «Тепловику». Тож за підтримки міста, комерційних структур, підприємців маємо непогані передумови для розбудови  у місті належної футбольної піраміди та інфраструктури. Головне зараз цей шанс не втратити, скористатися ним сповна об’єднавши зусилля. Ми розпочали цей шлях з «Нікою» і, гадаю, робимо для Івано-Франківська добру справу. Тому маємо розуміти для чого і для кого сьогодні ця команда.
- Команда проводить домашні матчі на МЦС «Рух». Це також один із кроків у цьому напрямку?
- Мабуть це один з аспектів допомоги нам, за що, безумовно, вдячні. Грати на «Русі» було моєю ініціативою. Приємно, що це знайшло розуміння, адже споруда пустувала. Я вважаю, що стежка до стадіону, як і до Храму, не повинна заростати. У нас же останніми роками було навпаки. З приходом нашої команди на стадіон на трибуни поволі повертається уболівальник. Найголовніше, щоб він повірив у нас, щоб про нас заговорили у місті. Нехай сьогодні наш глядач ще не бачить того, що хоче, проте вірю, з часом все поступово зміниться на краще. А ця їхня віра поступово передасться футболістам та вселить у них таку необхідну впевненість.
Я приємно вражений і кількістю глядачів на наших поєдинках і їхньою підтримкою. Ми її цінуємо, нашій команді вона дуже важлива і конче потрібна.
- Між тим чемпіонат оновлена «Ніка-Івано-Франківськ» розпочала невдало, якщо не сказати жорсткіше. Чому так?
- Молодим футболістам властива нестабільність. Звідси і основні причини поразок. Психологія молодого гравця - річ складна. Кожна наступна невдача неабияк тисне на хлопців - вони помиляються у простих ситуаціях. Когось ці невдачі надоумлюють. Наприклад ми поступилися у першій грі долинянам тому що «перегоріли», злякалися трибун і великого поля. Це і стало вирішальним. Хоча не скажеш, що грала наша команда погано. За грою, за моментами ми якщо і поступаємося решті команд, то мало в чому. У нас трапляються хороші відрізки. Інше питання - команді ще не вистачає досвіду, майстерності, а іноді просто фатально не таланить. А без фарту у футболі важко надзвичайно. Приміром у матчі з «Туркою» вели у рахунку, але не забили 2 пенальті. Натомість забили собі  і поступилися. На рівних грали зі снятинцями та все ж поступилися. Також мали шанс, до вилучення щоправда, зрівняти рахунок у Перегінському.
- Чому не вдалося втримати двом’ячеву перевагу у Тлумачі?
- Забий ми наприкінці ще й третій м’яч, то перемогли б стовідсотково. Зарано заспокоїлися, а опонент - навпаки. Коли резервний арбітр показав табличку з доданим часом мої підопічні порахували справу зробленою і поплатилися.
Довелося чути закиди наших «доброзичливців», який, повірте, вистачає, мовляв «Придністров’я» грало не у найсильнішому складі. Але нашу команду це не повинно хвилювати. У нас свої завдання, а у суперників - свої. Коли хтось починає жалітися на відсутність гравців, як у Тлумачі, коротку лаву запасних та молодь у резерві, як у Калуші, я відмовляюся це розуміти, бо у нас вся команда молода. Ще рік-два тому ці хлопці виступали за юнаків, а тлумачани, після нашої гри там же, зауважте, ослабленим складом обіграли лідера. Так що наша молодь поволі освоюється в дорослому футболі. Нехай навіть набиваючи гуль та програючи частіше чим це пасувало б.
- Чи не через це Вам в окремих іграх довелося самому виходити на поле?
- З урахуванням кубкових ігор нам довелося провести за два місяці 14 ігор. А це велике навантаження на молодих. А врахуйте травми, дискваліфікації. Ми і так граємо одним складом. Тому доводиться іноді допомагати й у такий спосіб. Але це тимчасово. Довелося чути думку, що якби я, Зеновій Василів а ще Юрій Шулятицький виходили на поле в складі команди то очок в активі «Ніки»  було б більше. Може  і так, але хлопці самі повинні вчитися грати. Ми ж, тренери, повинні їм допомагати. Підсилення кадрове, причому молодими гравцями, нам украй потрібне.
- Які позиції потребують підсилення?
-  Окрім воротарської - всі інші ланки. Найперше центральних оборонців. Взагалі то боєздатна команда за моїм баченням повинна формуватися з молоді та 4-5 досвідчених виконавців. У нас сьогодні цього немає, бо запросити майстерніших гравців не можемо через фінансові можливості. Вони у нас доволі скромні. Хоча за рівнем преміальних наша команда не поступається іншим. Потрібно тільки їх заробляти.
- Знаю, що Ваша команда тренується найчастіше за решту учасників чемпіонату...
- Робота в клубі, в команді поставлена як у професіоналів. Адже працюємо на перспективу. Вважаю, молоді потрібно тренуватися щоденно для їхнього ж прогресу. Я навіть кажу, що ми тренуємося замало.
- Будь-ласка, познайомте читачів із тими, хто сьогодні визначає ігрове обличчя Вашого колективу.
- У нас два рівноцінні голкіпери - Вульчин  і Джус, які непогано себе зарекомендували. Тому питання по цій позиції наразі закрите. Захист навпаки - ланка дуже проблемна, нестабільна. Нам бракує надійності найперше в центрі оборони. Тому багато пропускаємо. Надійно діє зліва тільки Чопик. Зате маємо  непоганий півзахист, де вирізняється Бойко. Непогано працює Солоненко. Йому б ще трохи більше серйозності якраз у ставленні до футболу, то непоганий гравець міг би вирости у майбутньому. Фланги півзахисту не завадило б нам підсилити. Непогано проявив себе не позиції центрального півоборонця Барчук, але я схильний вважати, що на вістрі атаки він для команди корисніший.  Останні матчі, у яких він забивав, це підтвердили. Метенька грає старанно. Щогри має достатньо нагод, але не завжди їх реалізовує. Може причина у тому, що йому доводиться добиратися на ігри і тренування з Бурштина. А це істотно позначається. Це взагалі одна із проблем футболу аматорського рівня.
- Доречним би виглядало запитання до Вас про турнірні завдання «Ніки» у поточному сезоні.
- Найперше - це виховувати футбольну молодь. Навчити їх правильно грати у футбол. Свою місію вбачаю у тому, щоб розкрити їхній потенціал. Головне для них  - прагнути прогресувати, перемагати себе, обставини і суперників.  А я докладатиму зусиль, щоб їм у цьому допомогти. Мені це цікаво, заради цього, зізнаюся, відхилив кілька привабливих з матеріальної точки зору пропозицій. Бо не вважаю себе футбольним заробітчанином. Вірю, що все, що робимо спільно, зараз, колись таки принесе плоди.
Нехай тепер ми виступили дещо слабше. Перед стартом бачили себе значно вище у таблиці. Були для цього і передумови, але не все так склалося як того хотілося - недобрали багато очок. Тішить, що перед перервою наша гра стабілізувалася. Тож з надією на краще очікуватимемо на друге коло турніру.
- Ваша думка про перебіг цьогорічного сезону, про його фаворитів, суперників загалом і взагалі про позитині моменти турніру?
- Чемпіонат став цікавішим. Нехай команд у ньому і поменшало, але жодна з них не віддає очок без бою. Стараються усі. Комусь це вдається краще, а комусь - ні. На мою думку, колектив із Брошнева однозначний фаворит сезону. Серйозних опонентів «Кроно-Карпати» не мають і навряд чи матимуть. Їхніми конкурентами наразі бачу ФК «Перегінське», яке загубило вже забагато очок і коломиян, що знаходяться не за грою низько. Не можуть вони очевидно знайти своєї минулорічної чемпіонської гри. Хоча за складом «Карпати» сьогодні найкраще укомплектована команда. Але це не означає, що не слід чекати на сюрпризи і несподіванки по перерві. Інакше футбол не був би цікавим. Через оцю непередбачуваність його, мабуть, любимо ми і уболівальники. Це те, що стосується позитивного.
- Тож виходить, що трапляється ще і негативне?
- Як на мене - це судівство взагалі у чемпіонаті, так і зокрема для нашої команди. Погляньте, у нас що не тур, то скандал. Малий чи великий, яка різниця. Але пов’язаний із арбітражем. Ті, кому довірено судити повинні затямити, що футбол - це дійство для людей. А вони - люди - що бачать? Замість основних - футболістів та м’яча головними почасту стають люди в чорному. Так бути не повинно. Арбітр повинен допомагати футболістам творити футбол. У нас чомусь навпаки. Наша команда достатньо натерпілася від суддівської несправедливості. Мою молодь пригнічує коли у іграх буває свистять не так і не в ту сторону. Мені дуже важко це хлпцям пояснити, чому часом за однакові порушення карають лише нас,  чому однакові ігрові моменти трактують по різному. Вони все розуміють. Від цього часом і опускають руки. І скільки б я, як тренер, не вимагав від своїх підопічних дисципліни на полі - достукатися до них на тлі несправедливості буває важко. В Перегінському арбітр Синишин, впевнений, вилучив Барчука безпідставно. Грати в меншості з першого тайму... Були й інші моменти... Як на мене судді мають бути непомітними на полі. Вони мають зрозуміти, що є служителями для футболу а не каральним мечем для футболістів. Тільки тоді все буде добре. Повірте, я за свою футбольну кар’єру подібного побачив достатньо, та ще й не такого, як зараз. Тому скажу прямо: наші обласні арбітри судити таки вміють. Наша команда не має до них серйозних претензій, але об’єктивності у ставленні до нас не завадило б хоча трохи.
- Торкнемося приємнішого - виступу команди у розіграші обласного кубка...
- Так вже склалося, що коли у нас не все виходить у чемпіонаті, то домовилися зосередитися на кубкових баталіях. Не знаю як для кого, а для нашого колективу двоматчева формула розіграшу кубка краща. Є можливість вивчити суперника, проаналізувати помилки, виробити правильну стратегію. За рахунок цього ми пройшли сильні команди Тлумача і Підгір’я. Без фарту тут не обійшлося також.
- Мрієте вже про фінал?
- Якщо тільки мріяти дістатися до нього і там зупинитися то це не вірно. В усіх турнірах завдання мають бути максимальними. Це є головним - тільки тоді футболіст прогресуватиме.
- Ваша думка стосовно новоствореної збірної області та її перспективи?
- Маємо зрозуміти, що спільно працюємо заради відродження у місті професійного футболу- ми, обласні тренери, тренери дитячо-юнацьких шкіл краю. Створення подібної збірної - один із кроків. Думки можуть бути різними, але сьогодні цей крок варто вітати. Особливо зусилля на цій царині калушан. Місто з такими футбольними традиціями заслуговує кращої долі. Гордимося запрошенням до лав тієї команди нашого Тараса Бойка, але вважаю, наших вихованців там могло бути більше. Та це вже вибір тренерського штабу.
Не важливо, якими шляхами ми прямуватимемо до відновлення у області професійного футболу - через цю збірну, чи через роботу у клубах чи секціях. Головне, щоб було досягнуто результату - професійний футбол повернувся на терени Прикарпаття і щоб його честь захищали місцеві вихованці, як це було раніше. Це зараз головне, для цього мусимо об’єднати зусилля, в цьому сенс усієї нашої тренерської роботи. Вірю, той час, коли великий футбол повернеться до Івано-Франківська - вже не за горами.
Ігор Костюк.